Пошук

Мамаєва Слобода

Мамаєва Слобода
Адреса:
Київ, вул. Михайла Донця, 2
«Україна - терра козакорум» - «Україна - земля козаків», - сказав в середині XVII століття французький інженер-картограф Гійом Ле Васер Де Боплан. Немов в нагадування про це в семи кілометрах від столичного Хрещатика, навколо історичного урочища, в якому знаходиться витік річки Либідь, на території дев'яти гектарів було вирішено відтворити тематичний дендропарк, або ж мовою офіційних документів - «куточок української природи, архітектури та побуту «Мамаєва Слобода».

Понад 300 років тому ці землі належали Михайлівському Золотоверхому монастирю. Серед діброви над витоком Либіді, приблизно в тому ж місці, де зараз розкинулася «Мамаєва Слобода», стояла монастирська пасіка з хутором та ставом. Минуло кілька століть і знову на пагорбах навколо початку древньої річки Либіді зашуміли на вітрі мальовничі гаї і пахучі різнотрав'ям луки, створюючи надзвичайно гарний ландшафт, такий характерний для Наддніпрянщини. В долині посеред кучерявих вишневих садів, оточених тинами, стоїть козацька «Слобода». В центрі архітектурного ансамблю, що нараховує 98 об'єктів, розташувалася дерев'яна козацька церква Покрови Пресвятої Богородиці - з трьома куполами та дзвіницею, подібна до тієї, що стояла на Запорізькій Січі за часів Богдана-Зиновія Хмельницького.

За козацькою церквою, серед невеликого пшеничного поля, видно вітряк - символ мирної хліборобської України. Над двома мальовничими ставками, зарослими очеретом, лілеями та лататтям, розташовані садиби титаря (церковного старости), козаків-джур, козацького старшини, коваля із кузнею, гончара з гончарною майстернею, ворожки, шинок єврея-шинкаря, а також пасіка та водяний млин. На подвір'ях садиб розміщені різні за своїм господарським призначенням споруди: льохи, комори, хліви, стайні, стодоли, сараї та ін. Цей традиційний український сільський пейзаж доповнюється базарним майданом, будівлею військової канцелярії та козацькою залогою.

Всі об'єкти «Мамаєвої Слободи» створювалися з метою їх використання у відтворенні живої історії, тобто вони максимально наближені до свого функціонального призначення, а саме - популяризації та відродження самобутніх народних традицій, звичаїв, обрядів, забутих трудових навичок та ремесел.